Джо та Мушка
Прислано admin 14. August 2017
Варварське поводження з тваринами.


Котики-пірати : Джо та Мушка


Історія від Али Сімашової - голови Лебединського товариства захисту тварин.


Все розпочалося з дзвінка активістки нашої громадської організації Лебединське товариство захисту тварин. Двоє малесеньких бездомних кошенят, врятованих з підвалу багатоквартирного будинку, мали проблеми з очима. Бабусі, що їх підгодовують, попрохали взяти їх на перетримку та трішки прокапати очі, зовсім трішечки. Знаючи, чим для ослаблених тваринок це може обернутися я погодилася, і через годину мені їх привезли…

Расширенные новости

Історія  котиків-піратів: Джо та Мушка.

Все розпочалося з дзвінка активістки нашої громадської організації Лебединське товариство захисту тварин. Двоє малесеньких бездомних кошенят, врятованих з підвалу багатоквартирного будинку, мали проблеми з очима. Бабусі, що їх підгодовують, попрохали взяти їх на перетримку та трішки прокапати очі, зовсім трішечки. Знаючи, чим для ослаблених тваринок це може обернутися я погодилася, і через годину мені їх привезли… Це був шок. Місячні кошенята з гнійними, випираючими, сліпими очима…



Почалося лікування. Майже всі члени організації приймали участь у рятуванні їхніх очей. Чорного пухнастого хлопчика назвали Джо, а блакитно-сіру дівчинку – Мушкою.  Маючи медичну освіту я розуміла що шансів у терапії немає, але спробувати треба. І дійсно, через два тижні повезла їх на операцію до міста Суми.

Малесенькі клубочки, тремтячі від болю… плакали кошенята, плакала я. І молилася щоб вони вижили. І багато гнівних слів крутилося у голові на адресу тих нелюдів, що викидають на вулицю тварин, тих безвідповідальних особин, що плодять непотрібних кошенят та цуценят, жаліючи витратитися на стерилізацію кішки чи собаки. Звісно, навіщо тратити кошти, якщо можна просто викинути їх на вулицю і забути! І не бачити їхніх мук та страждань… нелюди…
Операція пройшла успішно. Кошенята видужували, бігали, гралися. По черзі жили у членів організації, лікувалися, зростали. Ми почали підшукувати їм хазяїв.

І тут новий шок: зник одноокий пірат Джо. Півгодини тому ганявся за метеликами по подвір’ї, грався в бур’янах з сестричкою Мушкою, і – зник. Почалися пошуки. Було оглянуто все: подвір’я, вулиця, кожна ямка та закуток. Його ніде не було. Я була в розпачі. Я розуміла що на вулиці він не виживе, єдине око бачило на 50%, тому у випадку нападу собаки чи наближенні машини він просто не зможе втекти і буде приречений. Наш Джо, в одужання якого ми вложили скільки сил, терпіння, часу та любові! Були написані пости про пошук кошеняти в соціальні мережі, розпитувалися всі сусіди і через п’ять днів на мене вийшли люди, які знайшли його у сквері. 

Як ми і припускали Джо вкрали діти. Діти, батьки яких не навчили їх не брати чужого. Діти, яким батьки не змогли чи просто не порахували за потрібне пояснити, що кошеня – не іграшка, що не можна просто так взяти чужу безпорадну тваринку, погратися нею і викинути в сквер. Діти, батьки яких не роз’яснили, що це – жива істота, якій боляче, яка відчуває страх, голод, безпорадність… Пам’ятайте! Як ви навчите ваших дітей ставитись до тих хто слабший, так вони і будуть відноситись до вас в старості. І кожен з вас отримає результат свого виховання.

Джо підібрала порядна добра сім’я. За ті дні вони звикли до котика і, після вирішення питання зі мною, одноокий пірат Джо залишився жити у них. Його сестричка-піратка Мушка все ще шукає собі дім, але я сподіваюся, що вона також знайде чуйних та відповідальних хазяїв. Адже всі – і люди, і тварини – хочуть жити та заслуговують на любов і щастя.

Будьте щасливими! І любіть своїх звірят!

Голова Лебединського товариства захисту тварин
Сімашова А.В.

066 767 12 40